Тарас Шевченко, великий український поет і художник XIX століття, був не лише видатним творцем, а й людиною з власними уподобаннями та переконаннями. Серед них важливе місце займала його специфічна увага до жінок і жіночої краси.
Перше кохання поета пов’язане з його дитинством та подругою дитинства, Оксаною Коваленко з села Кирилівка. Вважається, що саме вона була тією, хто запалив у серці поета вогонь кохання, який віддзеркалився у його творчості. Оксані Тарас присвятив поему “Мар’яна-черниця”, що свідчить про глибокі почуття, які він відчував до цієї жінки.
Проте, довгий час говорили про її нещасливе кохання з москалем та про те, що вона стала покриткою. Коли Шевченко повернувся до Кирилівки у 1843 році, Оксана вже була заміжня та мала дітей.
Перед тим як переїхати до Петербурга, молодий Тарас провів кілька років у Вільні, в службі свого пана Енгельгардта. Протягом цього часу Тарас дружив з швачкою Ядвігою Гусіковською. Дівчина відмовлялася розмовляти з ним ні на одній мові, окрім польської. Саме дівчина відкрила для нього світ польської літератури та національної ідеї.
Тарас Шевченко вважав, що ідеальна жінка має бути енергійною та пристрасною. Одна з таких жінок, яка сподобалася Тарасу, була Глафіра Псьолівна, з якою він зустрівся під час свого перебування в Яготині. Вона вражала своєю енергією, вогняним поглядом та обдарованістю у малюванні.
Однак не всім подобалася ця близькість. Княжна Варвара Репніна, яка також відчувала певні почуття до поета, ревнувала до Глафіри. Вона, старша на шість років за митця, вважала себе його можливою коханкою, але він бачив у ній скоріше подругу та опікунку.
Після заслання, Тарас Шевченко проявив зацікавленість у шлюбі. Чоловік не лише шукав кохання, але й намагався уникнути самотності через обрану партнерку. Він описував ідеал своєї обраниці як красиву, чепурну та добру господиню. Згодом Тарас Шевченко віддав перевагу Хариті Довгополенківні, наймичці свого брата Варфоломія.
Він мріяв про спільне життя з Харитою в садибі на березі Дніпра. Однак, брат та його дружина не підтримували ідею шлюбу. Сама Харита також не бажала вийти заміж за “старого дивака”. Згодом Харита закохується у писаря і виходить заміж за нього.
Останнє кохання в житті Тараса Шевченка сталося з Ликерою Полусмак, молодою українкою з Петербурга. Він, незадовго до цього, доручив своєму братові Варфоломію пошукати йому нову наречену, але випадкове знайомство привело його до Ликери, яка стала останнім його коханням і, на жаль, нещасливим.
Ликера Полусмак відома не лише своєю красою, але і непосидючістю та непередбачуваним характером. Конфлікти між Шевченком і жінкою виникали через їхні різні погляди на життя. Поет мріяв про просте, сільське життя, тоді як Ликера прагнула до розкошів та комфорту. Їхні розбіжності в уявленнях про ідеальну жінку стали причиною постійних сварок та непорозумінь.
45-денний роман між Шевченком і Ликерою завершився трагічно. Поет дізнався, що його наречена крутить роман з іншим чоловіком і навіть планує одружитися з ним. Відчуваючи образу, Шевченко намагався відібрати у Ликери подарунки, які він їй зробив, з метою показати їй свою образу. Це лише підкреслило розрив між ними та призвело до кінця їхніх стосунків.
Останнє кохання Тараса Шевченка стало символом невдач та розчарувань у особистому житті великого поета. Несподівані обставини та непорозуміння зробили їхнє кохання неможливим.