Стефані очікувала на дитину, тому двом своїм котам приділяла менше уваги, аніж раніше. Дюк і Неро були братами й завжди співіснували мирно. А того дня, коли в оселі з’явився малюк, коти побилися. Після того Дюка ніде не було видно.
Господарі забили на сполох наступного дня. Обнишпорили всі закутки, ходили по вулиці, кликали Дюка. Все виявилося марним. Чотирилапого друга ніде не було. Змирилися з пропажею майже за рік.
Ніхто вже не вірив, що тваринка вижила. Як раптом зателефонував місцевий ветеринар і сповістив, що йому принесли котика з характерними плямами на мордочці. Точно такісінькі були в їхнього Дюка.
Стефані миттю побігла до ветеринара. Яким же було її здивування, коли й дійсно впізнала свого смугастого улюбленця. На те, що Дюк повернеться в родину, вже ніхто й не сподівався.
Котячий лікар пояснив, що кіт поселився поряд на фабриці. Останній рік робітники його весь час годували. А потім вирішили, що робітничий цех – не місце для тварини. Тому й віднесли до ветеринара.
Де блукав Дюк 6 років поспіль, невідомо. Можливо, його вивезли за межі населеного пункту на транспорті, і він так довго долав шлях додому. От тільки незрозуміло, чому не повернувся в рідний двір, а поселився зовсім поряд із ним.
Можливо, так і не вибачив Неро ту давню сварку? Чи настільки сильно приревнував господиню до немовляти? Хай там як, та Стефані вирішила не залишати Дюка в себе вдома, побоюючись, що він знову накиває п’ятами. Підібрала для кота іншу оселю – більш простору і де немає дітей та інших котів.