Мало кому тоді було відоме справжнє ім’я актора, який зображав дідуся Панаса в телевізорі. Але дітлахи зачудовано слухали його оповідки: “Вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько…”
За життя чоловік мав ім’я Петро Юхимович Вескляров. Хоча під час народження отримав зовсім інше – Пінхас Хаймович Вескляр. Народився майбутній актор в 1911 році в Тальному на Черкащині.
Його батьки мешкали в комуні Здобуток на околиці міста. Двоповерховий будинок неподалік Козаченкової Балки заселили кількома родинами. Кожна сім’я мала окрему кімнату, а харчувалися всі гуртом у їдальні. При комуні функціонував дитячий садочок, а через якийсь час усі роз’їхалися.
Петро грав у Тальнівському драмгуртку. Там його помітили черкаські актори й запросили до себе. У Черкасах молодик грав до початку Другої Світової. Після вторгнення німців потрапив до військового театру. А згодом опинився в оточенні та у фільтраційному таборі.
Щоб приховати єврейське походження, Петро назвався Вескляровим, то його не розстріляли. За першої ж нагоди втік звідти й дістався Києва, який уже було окуповано німцями. Працював на залізниці, а після роботи вів театральний гурток.
Після приходу радянської армії актора відправляють до театру в Луцьк, де він працював до 1959 року. Петра Юхимовича часто запрошували зніматися у фільмах. Та коли актор перебрався до Києва й приміряв на себе образ дідуся Панаса, його перестали знімати, бо глядачі асоціювали актора виключно з цією роллю.
Ще однією перепоною до знімань у кіно стала україномовність Весклярова. Він абсолютно не міг говорити російською мовою, тож його доводилося переозвучувати іншим акторам.
У 70-их роках актора у вишиванці звинуватили в націоналізмі й хотіли замінити іншим дідусем. Та обурені телеглядачі закидали Хрещатик, 26, гнівними листами, тож довелося відмовитися від цієї ідеї.
Врешті Петра Юхимовича таки звільнили з дитячої програми. Ходять чутки, що дідусь Панас сказав у прямому ефірі фразу: “Ось така, х…ня, малята”, після чого його телевізійна кар’єра закінчилася. Та запису, який би підтвердив це припущення, не збереглося, тому сказати напевно, чи так було насправді, неможливо.