Іван Гончар, старший син покійної народної артистки України Ніни Матвієнко, обрав шлях послушника церкви Іоанна Богослова в Ніжині. Після того, коли він постригся в ченці Іван прийняв ім’я Януарій та став ієродияконом у церкві, де протягом кількох років вірно віддається служінню. Його шлях до монастиря розпочався у віці 33 років у Криму, де він пройшов через роки послушливого життя в Бахчисарайському Свято-Успенському монастирі.
Там, у спокої та поклонінні, він провів 12 років, поки не настала часова хвиля змін, пов’язана з анексією Криму. Відповідно до своєї власної свідомості, він вирішив залишити це місце, підкреслюючи свою позицію проти анексії.
У монастирі, де переважало проросійське суспільство, більшість ченців підтримували ідею анексії. Навіть настоятель закликав монахів проголосувати за це та наголошував, що це обов’язково. Проте Януарій відмовився від цього, залишившись вірним своїм переконанням. Він не лише висловив свою позицію, але й відкрито протистояв ідеї анексії.
Януарій розповів, що жодних спроб відлучення від церкви не було та його соціальний статус через те, що мама відома, завжди сприяв йому. Він самостійно залишив Крим і вирушив у монастир. Там він зустрів дівчину-художницю, яка допомагала в роботі з мозаїкою. Її батько, священник, служив у церкві у Крутах, поблизу Ніжина, і запросив його приєднатися до церковної спільноти як диякон.
Син Ніни Митрофанівни зізнався, що мешкає у Ніжині у власній квартирі, яку оплачували його батьки. Оплата включає орендну плату та комунальні послуги.
Іван Гончар наголосив, що монахи та священики не отримують зарплати чи грошової винагороди. Він пояснив, що більшість з них самі заробляють, виконуючи різноманітні роботи, такі як шиття чи таксі, щоб забезпечити собі прожиття. Зазначивши, що ПЦУ є однією з найбідніших церков, Іван розповів про свою власну діяльність у написанні ікон та створенні іконостасів на замовлення.
Януарій розповів про те, як сестра Тоня віддала йому в користування свою машину, що використовується для перевезення цементу для потреб монастиря. Він підкреслив, що хоча це “дамська машинка”, вона є дорогоцінним допоміжним засобом для храму. Щодо батьків, Іван зазначив, що вони відвідували його, але сестра Тоня разом з чоловіком Арсеном Мірзояном ще не мали такої можливості.