Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, і ця його пристрасть була добре відома друзям та колегам поета. Зокрема, Микола Костомаров згадував у своїх щоденниках про їхні зустрічі в Києві, де вони проводили довгі літні вечори на Хрещатику, сидячи в саду за чашкою чаю. Ці вечори були наповнені тривалими бесідами та суперечками, під час яких Шевченко постійно пив чай, склянка за склянкою, не забуваючи просити ще одну порцію.
Костомаров також описував випадки, коли Шевченко міг випити до десяти склянок чаю з додаванням рому. Незважаючи на такі обсяги вживання чаю з алкоголем, він лише одного разу бачив Шевченка по-справжньому п’яним. Це свідчило про його високу стійкість до алкоголю і водночас про його міру та поміркованість у вживанні спиртних напоїв.
Під час заслання, коли умови життя були особливо важкими, чай ставав для Шевченка ще більш цінним. Через погану якість води та часті розлади травлення, викликані вживанням кумису, який був популярний серед місцевого населення, чай перетворювався не лише на улюблений напій, а й на важливий засіб підтримання здоров’я. Таким чином, чай допомагав поетові витримати всі складнощі та негаразди, з якими він стикався під час свого заслання.
Він не приховував своїх слабкостей і відверто віддавав перевагу чаю. Для приготування такого напою потрібно було взяти:
- 1 ч. л. чорного чаю
- 150 мл окропу
- 30 мл рому
- мед до смаку
- паличка кориці
Варто зазначити, що Шевченко завжди дотримувався модного стилю, що було цілком природно з огляду на його успішну кар’єру портретиста у Петербурзі. Його прибутки дозволяли йому не відмовляти собі у стильних речах. В одному зі своїх щоденникових записів він згадував про надзвичайне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, за який заплатив 100 рублів – значну суму на той час.