Це відбувалося більш як 3 десятиліття тому. Медсестра з села Великі Трояни, що на Кіровоградщині, переходила місток. Назустріч Людмилі Голімбієвській трапився Мишко Поплавський, який спускався з гори.
Вони розговорилися. І все круто змінилося. Люда тут же забула про свого хлопця, захопившись молодим директором клубу. Михайло частенько організовував концерти й всіляко заохочував обраницю брати в них участь.
Серце дівчини здригнулося, коли пообіцяв, що відвезе за кордон. Якось Поплавський зазирнув до кабінету медсестри, став кружляти довкола, наспівуючи: “Увєзу тєбя я в тундру”.
Невдовзі вони побралися. Це сталося 12 серпня 1973 року. Нареченому було 24 роки, дівчині – 20. Та жити разом двом людям із лідерськими задатками виявилося дуже складно. Робота в Мишка була така, що дружина весь час ревнувала, а він не заспокоював, не виправдовувався, а навпаки підливав олії у вогонь.
Врешті Голімбієвська не витримала й запропонувала розлучитися. Після цього Михайло подався до столиці, а Людмила залишилася в рідному селі. Вона дуже сильно мучилася через це, та коли чоловік навідувався у село й пропонував помиритися, вже не приставала на його пропозицію – була занадто гордою.
Згодом жінка виїхала до Німеччини на 3 роки, але й там не зустріла своє щастя. Заміж вийшла лише через 10 років. Народила доньку, але родинне життя знову не склалося. Знала, що Михайло теж одружився і має сина.
Тепер про примирення колишнього подружжя не може бути й мови. Вони стали дуже різними й віддалилися один від одного. Людмила іноді й досі згадує свого першого чоловіка. Про те, що колись вийшла за нього заміж, не шкодує. До речі, Михайло Михайлович теж нічого не забув і допоміг доньці Людмили вступити до свого університету культури.