Антоніна, Світлана та Валерій Мареничі співали в Луцькій філармонії. Так мелодійно виконувати старовинні українські пісні не вдавалося практично нікому. Розшукували їх в архівах, а потім робили сучасну обробку. Захоплювалися чудовими мелодіями представники всіх національностей в срср. А Муслім Магомаєв мріяв, щоб хтось надав такі ж крила азербайджанській пісні.
Валерій Маренич зростав у музичній родині в Кривому Розі. Мама працювала у філармонії, тато відвідував духовий оркестр. Тоня Сухорукова хоч і зростала у Куйбишеві (нині Самара), любов до української пісні всотала від вчительки в коледжі.
Якось на концерті ВІА раптово зникло світло. Довелося продовжувати концерт в акустичній формі. Усім настільки сподобалося, що колектив відразу приписали до філармонії.
У 1971 році Валерій та Антоніна одружилися, а за два роки з’явилося тріо Мареничів. Третьою учасницею стала сестра дружини Світлана, теж корінна росіянка. Мало хто знає, але в 1979 році саме цей колектив представляв країну на “Євробаченні”.
Та непослух перед радянськими партійними босами все перекреслив. Мареничі категорично відмовилися виступати під час Олімпіади-80, яка відбувалася в москві. Вони принципово не співали під фонограму. За рік не схотіли виступити на Дні колгоспника з цієї ж причини.
Це стало останньою краплею. Радянський Мінкульт заборонив гурту виїжджати за межі Волинської області. Фільм, відзнятий про тріо Мареничів, розмагнітили, а записи прибрали з телебачення та радіо.
Після гастролей у Північній Америці 1992 року пішли чутки, що Мареничі емігрували до Канади. Насправді вони продовжували мешкати втрьох в однокімнатній квартирці. У 2003 артистам надали звання народних артистів України, а за рік вони оголосили, що більше не виступатимуть гуртом.
Найбільше пісень сольно записав Валерій. Антоніна теж виступала, частенько залучаючи до концертів сестру. Подружжя розлучилося, і більше не збирається співати разом. Маренич перебуває в Україні, а його колежанки по гурту – в Польщі.