Обов’язковим ритуалом було відвідування Великодньої літургії, що розпочиналася в суботу й закінчувалася в неділю. Дочекавшись освячення пасхального кошика і почувши від священника жадане: “Христос Воскрес!”, можна було зітхнути з полегшенням. Довгий пост залишився позаду. Тепер можна трапезничати досхочу і влаштовувати ігрища.
Повернувшись додому з церкви, родина сідала за Великодній стіл. Але перед цим господар ставив великодній кошик на поріг будинку й тричі промовляв: “Христос Воскрес!” Всі члени сім’ї в один голос мали відповісти: “Воістину воскрес!” Далі всі сідали за стіл, читали молитву. Глава родини мав розділити свячену паску рівно на стільки частин, скільки осіб перебуває за столом.
Свяченими яйцями, перед тим як з’їсти, стукалися, визначаючи, в кого шкаралупа міцніша. Потім ласували м’ясними наїдками, а на десерт вживали паску. Етапи розговіння в різних регіонах можуть мати власні відмінності.
Освячену їжу треба з’їсти всю, а кістки й шкаралупу яєць, що залишилися після Великодньої трапези, наші пращурі закопували в землю. Після розговіння ходили в гості й влаштовували масові гуляння. У цей день ніхто нічого не робив. Дозволялося тільки погодувати худобу.
Ворожити в цей день не можна. Але під час церковної служби дещо дозволялося зробити. Ті, хто хотів опанувати професію, під час першого промовляння священником фрази “Христос Воскрес!” подумки додавали слова, що стосувалися омріяної роботи. Наприклад, “голка в руках”, “молоток в руках” тощо.
Незаміжнім дівчатам під час служби бажано подумки промовляти: “Воскресіння Христове! Пошли мені нареченого холостого!”
Бездітні жінки виставляли на стіл зайву тарілку зі шматочком паски, примовляючи: “Паска для діточок!” А після трапези розкришували його пташкам.