Коли людина збирається поїхати кудись надовго, вона сідає на валізи чи поруч на стілець і має хоч хвильку провести у повній тиші. Якщо поруч є близькі люди, то вони мають вчинити так само.
Здавна вважається, що подібна традиція здатна убезпечити людину в дорозі від неприємностей і посприяє щасливому поверненню додому. Здавна вважалося, що свій і чужий світи перебувають у протистоянні.
Саме поріг вважається межею переходу від рідного до чужого. Людина добре орієнтується у себе в будинку, знає всі закутки, а щойно робить крок вперед і виходить за двері, потрапляє у невідомий світ.
Далека дорога – це повна невідомість. Ніхто не знає, які небезпеки чатують на подорожнього у великому невідомому світі. Між тим мікропростір у власній оселі здатен надати сил й підтримати на шляху.
Ще однією причиною сидіння перед довгою дорогою є бажання задобрити домовичка, який мешкає вдома. Людина, присідаючи у передпокої, неначе дає йому зрозуміти, що обов’язково повернеться додому.
Якщо особа збирається повертатися, то присівши на хвильку, мовчить, а підвівшись, промовляє: “З Богом!” Якщо родина покидає житло назавжди, то присідають на порозі.
Щоб дорога задалася, треба перед виходом із будинку потриматися за край столу, щоб не втратити у мандрівці зв’язок з рідним домом. Можна навіть поцілувати стіл, попросивши дати удачу в подорожі.
У валізу слід попередньо покласти гілочку полину. Це має вберегти від посягань злих духів у путі. Травичку можна заховати у взуття чи пошити спеціальний мішечок-оберіг. Якщо не знайдете полину, можете замінити його кропом, материнкою, м’ятою, чебрецем.