Софія Ротару могла б відзначити 56 років спільного життя зі своїм чоловіком, Анатолієм Євдокименком, проте його не стало ще в 2002 році. .
Їхня історія почалася ще в 60-тих роках, коли Анатолій вперше побачив фото Софії на обкладинці журналу “Україна”. Тоді дівчина ще була неповнолітня. Солдат із Чернівців, який проходив службу, з гордістю показував цю обкладинку своїм товаришам, мріючи про те, щоб знайти цю красуню. Він обіцяв собі, що зробить усе можливе, аби завоювати її серце.
Незабаром їхня зустріч відбулася. Анатолій відвідував гуртожиток, де проживала Софія, але протягом двох років вона залишалася байдужою до його залицянь. Часто дівчина відправляла своїх подруг на побачення замість себе, не маючи інтересу до молодого чоловіка. Однак незважаючи на це, Анатолій не втратив надії і продовжував боротися за її прихильність.
Анатолій Євдокименко мріяв про спільну роботу з нею над створенням власного ансамблю. Згодом він став продюсером співачки, організувавши гурт “Червона рута” та займаючись постановками її концертних програм.
Через три роки після того, як Анатолій тільки побачив її фото, відбулося їхнє весілля, яке пройшло у буковинському селі, де три дні звучали українські та молдавські пісні, а також тости на честь молодят.
Після весільних урочистостей молодята вирушили до Новосибірська, де Анатолій проходив практику на заводі. Коли пара повернулася до Чернівців, їх не лякали ні скромні побутові умови, ні фінансові труднощі. Вони були сповнені рішучості й йшли до своїх цілей, підтримуючи один одного на цьому шляху.
Їхнє спільне життя тривало понад 30 років роки. У 1997 році у Анатолія виявили серйозну хворобу, але він зміг подолати недугу. Після втрати батька Анатолій пережив три інсульти, четвертий з яких виявився фатальним.
У останні години свого життя він знаходився в комі, проте є легенда, що коли Софія доторкнулася до нього, він ненадовго прийшов до тями і поглянув на свою кохану. Так завершилася історія великої любові, яка залишила незабутній слід у серці співачки. Спогади про їхню гарячу і безумовну любов завжди житимуть в її пам’яті, як і в серцях тих, хто слідкував за їхньою історією.