З Олесею Микола познайомився, коли перебував на заробітках в Одесі. Пара почала зустрічатися. Але війна розлучила закоханих. Молодик повернувся додому, а дівчина поїхала до родичів на Західну Україну.
Час минав. Голубки дуже сумували в розлуці. Практично щовечора зв’язувалися по вайберу, щоб розповісти про події, що трапилися за день. Олеся довго не могла віднайти підхожу роботу. Дівчина мала професію штукатурниці. А люди, шоковані постійними бомбардуваннями, перестали будуватися практично зовсім.
Доводилося перебиватися гуманітаркою, яку щедро передавали з-за кордону небайдужі люди. Та життя не стоїть на місці. Потроху люд оговтувався і повертався до старих звичок. Урешті й Олеся знайшла для себе постійні замовлення.
От тільки одна біда – вони з коханим не можуть бути разом. Їхати жити в Молдову дівчина категорично відмовлялася. А Микола був зайнятий на роботі й не міг її відвідати. Молодик відчував, що якщо найближчим часом не зустрінеться з коханою, то не витримає.
За рік Олеся повернулася до Одеси, про що сповістила коханому телефоном. Микола саме гуляв на весіллі у брата. Отримавши таку чудову звістку, не витримав. Раз дівчина зовсім поруч, треба діяти, вирішив він.
Дістався молдавсько-українського кордону і рішуче ринувся на інженерну конструкцію, що відмежовувала одну країну від іншої. З молдавської сторони перепону здолав без проблем, а коли вже опинився в Україні, не втримався на ногах і скотився у глибокий рівчак.
Випите далося взнаки. Сили покинули підпилого чоловіка, і він… заснув. Коли ж урешті прокинувся, побачив перед собою українських прикордонників. З порушником державного кордону повелися чемно. Відправили додому. От тільки видали заборону відвідувати Україну на 10 років. Тож тепер закоханому парубку доведеться умовляти Олесю приїхати до нього в гості, бо сам він цього не зможе зробити.