Коли в Україні вводили безвізовий режим, були побоювання, що вся працездатна частина населення виїде на заробітки. Та цього не сталося. Хто хотів, виїжджав, а переважна частина людей все ж воліла підшукати відповідну роботу на батьківщині.
Повномасштабне вторгнення призвело до нової хвилі переїздів. Кілька мільйонів людей змушені були перетворитися на біженців. Тож довелося звикати жити в нових умовах на чужині.
Одна з жіночок розповіла про враження від нових умов роботи. В Україні їй довелося працювати в декількох мережах супермаркетів. Гадала, що у нас справжній бардак і сподівалася, що в Німеччині, куди закинула її доля, будуть набагато кращі умови.
Та склалося дещо по-іншому. Біженка отримала мовний сертифікат В1, тому її взяли на роботу в німецький супермаркет. Але дуже скоро з’ясувалося, що такого рівня знань німецької мови абсолютно недостатньо.
Багато дечого в робочому процесі залишалося незрозумілим. Отже, було складно втямити, чого від тебе вимагають. Другим шоком стало усвідомлення, що роботу не поділяють за спеціальностями. Немає окремо прибиральника, продавця, касира, вантажника.
Усі ці обов’язки лягають на плечі одного робітника. Можливо, якби знала про це раніше, то відмовилася б. Але подібне вдалося з’ясувати вже у процесі. Не маючи освіти у сфері торгівлі – німецького диплома, жінка могла претендувати виключно на мінімальну оплату праці – 14 євро за годину.
За пів року такої каторжної праці бідолаха втямила, що справжній треш був зовсім не в Україні. Земляки, які опинилися в подібній ситуації, щиро поспівчували українці. Ще й тяжко зітхнули, бо іншого виходу нині вони не мають.