Подібна нестандартна ідея спала на думку художнику Олександру Охапкіну в лихі 90-ті роки. Довкола відбувався хаос, не було зрозуміло, чим усе закінчиться, і що буде завтра. Митець розмірковував, як йому не втратити відчуття любові до ближнього оточення.
Ще коли навчався у художньому училищі Дніпра, олександрієць отримав замовлення на створення лику Божої Матері. Він переживав, що завдання як для новачка неймовірно складне. Та, на диво, все вийшло ідеально, і замовник залишився задоволеним.
Надалі експериментуючи з різними стилями, Олександр часто думав, що означає краса для українців. Коли познайомився зі зразками “хатніх ікон”, був вражений, наскільки вони гарні. У музеї Пирогово, що під Києвом, Охапкін ретельно вивчав старовинні експонати – ткацькі вироби, кераміку, вишиті рушники. Так поступово в його душі зароджувалася особлива мова зображення. Він неначе сам звертався до Бога. От картини, засновані на побуті наших пращурів, й виходили, сповнені світлом і щасливими посмішками.
Майстру вдалося поселити святих у старовинні українські оселі, вбравши у вишиванки й зробивши їх дуже близькими до народу. Ікони Охапкіна прикрашені великою кількістю мальв, ромашок, волошок й інших квітів, знайомих кожному з дитинства.
Традиційні ікони суворі, мовчазні, а Олександрові навпаки теплі, життєрадісні, душевні. З тисячі написаних художником картин не менше чотирьох сотень припадає саме на українські ікони. Їх виставляли у музеї Шевченка в Каневі, в галереї “Єлисаветград” у Кропивницькому тощо. Багато з нестандартних робіт перебувають нині у приватних колекціях.