У колекції Ільїна нараховуються десятки тисяч експонатів. Тут і рідкісні книги, й старовинні ікони, й картини та антикварні предмети. Дивно, як Олександру вдалося накопичити все це у часи, коли приватна власність була під забороною?!
Народився чоловік у 1920 році в родині колекціонера. Тож в основі колекції перебували родинні реліквії ще ХІХ сторіччя. Тато навчив сина азів роботи з металом, литтю, карбуванню, реставрації, палітурній справі. Сашко з дитинства гарно малював і захоплювався мистецтвом.
У 1941 році Ільїн опинився у Москві, де став студентом. За одну з цінних книг отримав від лікаря білий квиток. У 1944-му молодика засудили за крадіжку провіанту. Найімовірніше, уникнути смертної кари Олександру вдалося завдяки тату, який обіймав посаду директора масложиркомбінату в Рибінську. Тож за кілька місяців Сашко вийшов на волю.
Чоловік поїхав до Києво-Печерської лаври, де став послушником, а згодом помічником настоятеля. Просив виплачувати йому зарплату замість грошей бібліотечними книжками. Після закриття лаври у 1961 році Ільїн опинився у Кіровограді (нині Кропивницький), куди батька направили працювати на олієжиркомбінат. З собою привіз 114 лаврських книг та церковний перманент.
Мешкав дивак-колекціонер по вулиці Урожайній, 28, а працював на “Червоній зірці” електриком. У свій будинок відвідувачів не пускав. Хіба що можна було дійти до груші чи до порогу.
Між тим колекціонеру дивним чином вдавалося обмінюватися раритетними екземплярами і весь час поповнювати власний музей унікальними речами. Чимало цінностей, які вважалися зниклими, раптом вигулькнули в колекції Ільїна.
Після смерті Олександра Борисовича з його будинку вивезли 20 вантажівок краму. Спадкоємців у нього не було, тому книги потрапили до бібліотеки Чижевського, а інші експонати опинилися переважно у краєзнавчому музеї обласного центру.
У 2011 році вийшов художній фільм “Синдром дракона”, сценаристом і режисером якого стали відомі кропивничани. Це не автобіографія колекціонера, а скоріше захопливий детектив.