За цей час експонатів зібралося настільки багато, що постала необхідність облаштування музею. Попервах дівчата мали намір збирати виключно пісні, рецепти, цікаві розповіді селян. Та їм стали дарувати речі, які дісталися від прабабусь, то довелося переорієнтувати діяльність.
Добре, що знайшлися благодійники, які допомогли з приміщенням на центральній вулиці Кропивницького. Саме на Театральній було відкрито етнолабораторію. Облаштовуватися й перевозити скрині з усіляким добром допомагали всі – волонтери, педагоги, військові.
Нині музей старожитностей налічує більш як півтори тисячі екземплярів. До повномасштабного вторгнення вибиралися за місто двічі на місяць. Потім довелося призупинити експедиції, бо ніхто не знав, що на нас усіх чекає. Згодом знову відновили роботу.
Трапляється, що люди самі приносять те, що вдома залежалося – рушники, вишивки, старовинні сорочки. Переселенка з Маріуполя подарувала старовинну фотографію. Про кожну річ, що присутня в етнолабораторії, можна розповідати довгі історії. Є тут і жорна, я волове ярмо, і речі з церкви, якої вже нині не існує. Присутні експонати з затопленого нині села Чаплинка. Там, де колись жили люди, нині плещеться водосховище.
Найбільше, напевно, старовинних рушників. Їхня колекція сягає двох сотень екземплярів. У музеї одні з них зберігаються у скрині, інші експонуються. Потім відбувається заміна.
За місцевими вишиванками можна вивчати стиль робіт майстринь, який кардинально відрізняється від полтавських чи черкаських виробів. Добре, що знайшлися люди, залюблені в історію свого краю, і вирішили все це зберегти для нащадків.