Ще Кобзар научав українців, щоб “свого не цуралися”. Тож на черзі познайомитися, чим тамували спрагу наші пращури й взяти на озброєння рецепти цих корисних напоїв, обмеживши частку надміру калорійної “Кока-коли” у своєму раціоні.
Квас
За часів Київської Русі люди готували сирівець на основі житнього борошна чи хліба з додаванням солоду. Мешканці Полісся частіше вдавалися до фруктово-ягідного квасу, беручи за основу плоди лісових рослин. Серед них були поширені калиновики, ягідники, брусничники.
Гуцули віддавали перевагу яблучному квасу. Брали навпіл солодкі й кислі плоди, заливали водою, всипали трішки меленого перцю та ягід горобини. Рідину залишали настоюватися до зими, лише потім вживали.
Яблучник
Цей напій з’являвся в меню наших предків ближче до осені, коли фруктові дерева давали врожай. Цукру в нього не клали, використовуючи природну фруктозу, а от груші до яблук додавали залюбки.
На 54-літрову місткість знадобиться 10 кг сушених фруктів. Їх слід залити перегрітою охолодженою водою. Три дні українці витримували настій у теплому місці, після цього переносили в льох, але кришкою не закривали. Дочекавшись, коли рідина перебродить, врешті закорковували її на 3 дні.
Після цього яблучник розливали по пляшках, додаючи по десятку родзинок у кожну. Закорковували, засмалювали й закопували в пісок. За 5 днів можна було відкопувати пляшки й ласувати надзвичайним смаком.
Узвар
Цей напій можна вважати національним, адже смак у нього унікальний та неперевершений. Раніше його готували з сушених яблук і груш виключно на свята. Дозволялося додавати чорнослив або ягоди – суниці, чорниці.
Фрукти заливали невеликою кількістю води, щоб узвар був густим, доводили до кипіння й трішки проварювали. Цукор зазвичай не клали, обмежуючись медом.