Дідусь Мороз готувався до Нового Року у своїй резиденції. До свята залишався всього один день, а незавершених справ у Чарівника було ще ой-йой-йой як багато.
Дідусь розчісував свою пишну сріблясту бороду, стоячи перед крижаним дзеркалом та вибирав у величезній шафі одну із своїх численних шуб… А його вірний помічник – товстий та круглий Сніговик, у цей самий час перевіряв — чи добре тримаються підкови на копитах Північних Оленів, чи не послабшала упряжка у новорічних санях, чи добре змащені тюленячим жиром лижі Дідуся Мороза, на яких він продирається через ліси та болота, щоб доставити подарунки малечі.
Зайнята була і жінка Сніговика – рум’яна Сніговиха з темними очами-вугольками та довгим, помаранчевим носом зі свіжої морквини. Напередодні кожного Нового Року Дідусь Мороз давав їй важливе завдання — зпакувати подаруночки для малят.
Ось і зараз — у передостанній день Старого Року, Сніговиха працювала, не покладаючи своїх сніжних рук. Час від часу вона підглядала у довжелезний лист пергаменту, де були написані побажання діточок.
Увесь минулий рік до Резиденції Дідуся Мороза надходили листи від хлопчиків та дівчаток із різних частин світу. Сніговиха за дорученням Діда Мороза читала кожне з них, а потім — брала до рук чарівну бурульку та дряпала на крижаному пергаменті побажання, які були написані у тих листах.
Наприклад, Кайрат з Казахстану хотів у подарунок конструктор останньої моделі.
Джейн із Франції благала подарувати їй різнокольорове кошеня.
Фредо з Германії мріяв про двохколісний велосипед…
А головним бажанням Віки з Донецьку був мир – у кожному містечку та селищі України.
Під кінець року таких побажань на чарівному пергаменті Сніговихи назбиралось дуже багато.
Цілий мільйон… А може два. Чи навіть три мільйони. За день до Нового Року Сніговиха працювала до пізньої ночі — щоб кожна дитинка отримала свій подарунок.
Вона клала подаруночки в красиві коробки, перев’язувала її атласною стрічкою та обов’язково підписувала кожну своєю чарівною Бурулькою — щоб Дідусь Мороз у передсвятковому гармидері не переплутав – кому та що дарувати.
Короткий північний день швидко пронісся над Землею, його змінив тихесенький вечір, а за ним прийшла і морозна ніч… Дідусь Мороз вирішив трохи відпочити перед довгою подорожжю, а Сніговиха все ще продовжувала упаковувати подаруночки…
За віконцем, яке було густо розмальоване крижаними візерунками, тьмяно поблискував зимовий сніг. Мільярди зірок, великих та не дуже — яскраво сяяли у нічному небі.
А серед них повільно пливла у блакитній сукні Місячна Фея. Її красиве вбрання легкою хмаринкою струменіло по небосхилу, іноді чіпляючись тяжким поділом за малесенькі зірочки.
Від легкого дотику плаття Феї зірочки миготіли, наче вогники новорічної гірлянди.
Місячна Фея виходила на прогулянку по Небу кожної ночі. В руці вона завжди тримала величезний ліхтар. Він тьмяно сяяв у нічному небі и служив Маяком для зірок, комет та супутників.
Місячна Фея завжди знала, що передноворічна ніч – особлива. Саме у той час, коли увесь світ чекає на чарівне диво — може трапитись щось геть неочікуване и не зовсім приємне.
Так, напередодні Нового Року дуже часто відбуваються не тільки чарівні події, але й злі чаклунства. Саме тому Місячній Феї зараз потрібно бути дуже уважною… Щоб усіляка нечисть не зіпсувала свято.
Світло Ліхтаря Місячної Феї відбивалось від товстого покривала снігу, який лежав на землі, під Небом. Аж раптом десь далеко внизу майнула чиясь тінь… Вона кинулася до віконця с крижаними візерунками, за яким й досі вела свою нескінченну роботу Сніговиха, завмерла біля нього та…
Місячна Фея зупинилась посеред неба та прислухалась. Біля резиденції Дідуся Мороза почувсь якийсь скрипучий шепіт:
– Шурум-бурум!
– Сніговиха — зроби-но шум!
– Слимака бери – та до коробки поклади!
Місячна Фея пильно вглядалася у те місце, де тільки що майнула чиясь тінь…
– За ним жабенятко — для якогось дитятка!
– Павуків назбирай — в подарунок відправляй!
– Тарганів не забувай – в коробочок поскладай!
Біля крижаної хатки Дідуся Мороза стояла підступна та зла Чаклунка Панільдіна. Місячна Фея відразу впізнала її по довгій, сріблясто-сірій шубі з пухнастим коміром, зробленим з вовчого хутра, та скрипучому голосу.
Панільдіна була сусідкою Дідуся Мороза. Кожен Новий Рік зла Чаклунка намагалась зіпсувати репутацію Головному Чарівнику Планети. Наприклад, позаторік у новорічні свята Панільдіна зачаклувала роги оленів, які везли сані з Дідусем Морозом та подаруночками.
Під владою злих чар оленячі роги виросли до самого неба і тому скрізь, де б не з’явився новорічний кортеж – ламали дерева та розривали електричні дроти. Тоді подорож Діда Мороза закінчилась відключенням електрики у багатьох містах планети, а малята та дорослі зустрічали свято в пітьмі – без сяючих гірлянд та казкових новорічних фільмів.
В минулому році Панільдіна також наробила недобрих справ. Якимось неймовірним чином Їй вдалося накласти Закляття Відлиги на чарівну ДідусьМорозівську Палицю. І там, де бородатий Чарівник бив тією Палицею об землю – відразу танув увесь сніг, а на його місці залишались лишень брудні калюжі та сльота.
Місячна Фея з тривогою дивилась у віконце, біля якого шепотіла своє закляття чаклунка Панільдіна. Там, за склом з морозними візерунками, Сніговиха продовжувала пакувати подарунки для діточок. Кімната була скрізь заставлена красивими коробками. Аж раптом…
Чорні оченята Сніговихи запалали червоним кольором, а сама вона заметушилась, розкидала усі коробки та взялася хутко їх розкривати — другу за першою, а третю – за другою. Незабаром уся кімната була заповнена купою різнокольорових відкритих коробок.
Зачарована Панільдіною Сніговиха стала заповнювати пакуночки знову.
Кайрату з Казахстану вона поклала замість конструктора жирнючого кільчастого хробака з жовтим пузиком.
Джейн із Франції – жабенятко з різнокольоровими плямами на спині.
Фредо з Германії — руду сороконіжку.
а Віка з України отримала від зачарованої Сніговихи десять вгодованих слимаків та ще – п’ять пуголовок на додачу.
— Ну, хлоп’ята та дівчата, Тримайтесь! — розсміялась Панільдіна. — за такі подаруночки ви всі точно зненавидіте Дідуся Мороза!
Місячна Фея із жахом спостерігала за тим, що накоїла підступна Панільдіна. Але саме зараз, у цю хвилину – нічого не могла зробити. Бо їй не можна було покидати Небо до самого Ранку.
***
Настав Ранок. Дідусь Мороз спокійнісінько сів у свої санчата, які були навантажені різнокольоровими коробками з подаруночками. Він подякував Сніговисі за сумлінну працю, подарував їй нову Бурульку з ефектом північного сяйва, та відправився у далеку далечінь.
Довгий Шлях чекав и на Місячну Фею. Вона прямувала на самий край Небосхилу — до золотого будиночку, де після жаркого літа відпочивало Сонечко. Фея хотіла розтопити злі чари чаклунки Панільдіни до того, як наступить Новий рік и малята почнуть відкривати свої подаруночки.
Місячна Фея споконвіку служила на Небі. Щоночі вона подорожувала по Небосхилу зі своїм ліхтарем та уважно слідкувала за тим, що відбувається внизу — на Землі. Вона добре знала таємниці багатьох людей, добрих чарівників та злих відьом. Страшний секрет Панільдіни теж був їй відомим.
Чаклунка дуже боялася високої температури та жари. Коли приходило Літо та просиналося від зимового сну Сонечко — Панільдіна ховалася від теплих сонячних промінців у своїх хоромах.
Вона закривалася на тисячу студених замків, закривала віконця в хаті важкими шторами, зітканими із сніжинок, а потім… Потім Панільдіна довго-довго приймала ванну, заповнену кригою та великими горошинками граду.
Зараз, коли Зима була у повному розпалі… Коли Новий Рік вже кружляв у повітрі запашними крапельками мандаринів та теплими ароматами справжньої лісової ялинки… — Сонечко дуже міцно спало.
Місячна Фея сподівалася позичити у нього один… Всього лишень один гарячий промінчик. Щоб доторкнутися ним до чаклунки Панільдіни та зруйнувати закляття, яке вона наклала на Сніговиху та дитячі подаруночки…
Місячна Фея дісталася до будиночка Сонечка пізно увечері. Новий Рік наступить за 2 години, а їй ще потрібно донести промінь Сонця до хати чаклунки…
Сонечко солодко спало на великому дерев’яному ліжечку. Місячна Фея наблизилась до нього та тихесенько погукала:
– Сонце… Сонечко… Вставай – біда прийшла. Підступна Панільдіна знов хоче зчинити переполох на новорічні свята…
Та Сонце не прокидалося. Місячна Фея обережно торкнулася лагідною рукою його теплої голови, на якій не було зараз жодного Промінця:
– Сонечко, прокинься-но! Позич мені хоча один Промінь! Самий найгарячіший! Треба врятувати новорічне свято.
Сонечко неохоче розплющило одне око, поглянуло ним на Місячну Фею та спиталося:
– Га?
– Де ти ховаєш свої гарячі промені, Сонечко? — лагідно звернулася до нього Місячна Фея. – Позич хоча б один…
Заспане Сонечко махнуло рукою кудись у кут кімнати, знов відвернулося до стіни и солодко засопіло.
Місячна Фея озирнулася. В куті висів величезний жовтий мішок, з якого стирчали сонячні промені.
– Дякую тобі, Сонечко! — Місячна Фея радісно посміхнулась, схопила увесь мішок з промінцями, добре його зав’язала (щоб Проміні не захолонули) та відправилась назад.
Новорічна Ніч наближалася. Санчата Дідуся Мороза вже прибули до міст та містечок і чарівник почав творити святкові дива. Він розкладав подаруночки під святковими ялинками.
Місячна Фея знов вийшла на прогулянку по Небу. В одній руці вона тримала Мішок з Променями Сонця, а в іншій — свій незмінний тьмяний Ліхтар. Вона повільно пливла вперед, вітаючи на своєму шляху зірочки та пролітаючі повз неї комети.
Десь далеко внизу вже було видно Резиденцію Дідуся Мороза, а перед нею височіли крижані хороми Панільдіни.
Чаклунка прогулювалась вздовж паркану, який складався з довжелезних бурульок. На обличчі чаклунки сяяла хитра посмішка. Вона поглядала на будиночок свого сусіда, який минулого вечора відправився у святкове відрядження.
Аж раптом… Яке жахіття!!! Прямісінько до неї з нічного неба зірвавсь… Розпечений сонячний Промінь. Він ковзнув по сріблястій шубі чаклунки і… Торкнувся її вкритої блискучім інеєм руки, на якій чомусь не було рукавичок.
Панільдіна відчайдушно скрикнула, відсмикнула руку… Але було запізно. Тепло сонячного Проміня швидко розлилося по ії наскрізь промерзлому тілу і розтопило злі чари. Чаклунка знепритомніла і впала на сніг. Саме у цей час і наступила новорічна північ.
Останні секунди старого року швидко бігли по циферблатам годинників слідом за стрілками. Самі нетерплячі малята вже прокинулись и стали роздивлятись подаруночки від Дідуся Мороза.
Кайрат з Казахстану побачив у коробці бридкого кільчастого хробака з мордою без очей.
Джейн із Франції налякалась, побачивши, як на неї бурштиновими очима дивится величезна жаба.
Фредо з Германії заверещав з переляку, коли на його руку виповз рудий тарган з довгими лапами.
Віка з України скривилася від огиди, побачивши, як жирнючий слимак цілує малесенького пуголовка.
Рівно опівночі, коли чаклунка Панільдіна знепритомніла від уколу сонячного Промінця, сталось справжнісіньке новорічне диво! Злі чари розвіялися у повітрі і… Жирнючий хробак раптом перетворився на деталі сучасного конструктора.
Величезна жаба вкрилася пухнастим хутром, відростила довжелезні вуса та стала… справжнісіньким домашнім котенятком.
Довгі лапи рудого таргана за мить стали колесами новенького велосипеду, а замість тарганячих вус з’явилося кермо.
Слимаки та пуголовки раптом перетворились на двох білих голубів з кучерявим пір’ячком.
Малята по всьому світу з подивом та радістю спостерігали за дивними перетвореннями своїх подаруночків.
– Дідусь Мороз пожартував! — засміявся Кайрат з Казахстану. — Мамо, він пожартував!
Місячна Фея тихо йшла по новорічному Небу. З усієї Землі до неї доносились тисячі… Ні — мільйони радісних дитячих голосів:
– Дідусь Мороз пожартував! Чарівник пожартував!
Фея посміхалась. Новий Рік таки наступив. Чаклунка Панільдіна не змогла його зіпсувати.